Про народ як єдине джерело влади в Україні йдеться у ст. 5 Конституції. Тут же зазначено, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо народ здійснює свою владу в день виборів та масових заходів на підтримку обраної влади чи протесту проти її дій. Представницька влада в Україні зводиться до випрошування реалізації своїх прав у чиновників. Виборці в Україні здебільшого помиляються на виборах, а звернення до влади після виборів, як правило, завершуються відповіддю:  Ваші звернення справедливі, але в нас на це немає грошей".

Усе пізнається в порівнянні. Україна, яка ще 20 років тому займала одні з найкращих позицій в Європі, сьогодні має найгірший рівень життя громадян (лише дещо кращий, ніж у Молдові). В інших країнах люди живуть значно краще.

Візьмемо Швецію: середня зарплата близько 2 тисяч євро, за оплатою праці посідає перше місце в Європі (32,2 євро за годину; в Україні - у 27 разів менше), пенсія для всіх у розмірі 70-75% від зарплати, безкоштовна освіта, в тому числі й вища, стипендія близько 250 євро, немає проблеми житла. Чому так? Майже 80 років при владі у Швеції перебуває Соціал-демократична робітнича партія. Там не було революцій. Робітничий рух не прагне гострих конфліктів, адже надійніше і простіше вирішувати соціальні проблеми, маючи свою партію в парламенті. Законодавчо врегульований соціальний діалог між капіталом і суспільством. Скажімо, у Швеції досить високі податки, але платники податків знають, на що вони використовуються, можуть проконтролювати їх використання і тому добросовісно сплачують їх (до речі, 30% податків перерозподіляються через органи місцевого самоврядування).

Подібну політику проводять 56 партій Соцінтерну, які формують уряди у своїх країнах чи входять до передових коаліцій. Найпомітніший вплив на вирішення соціальних проблем у своїх країнах справили: Соціал-демократична партія Австрії (при владі майже незмінно з 1945 року), Соціалістична партія Франції (неодноразово формували уряд у 80-90-х роках ХХ ст., а соціаліст Франсуа Міттеран двічі обирався президентом країни; у 2012 році майже 60% французів готові підтримати соціаліста Франсуа Олланда на президентських виборах), Соціал-демократична партія Німеччини (життя не лише німців, а й більшості європейців, суттєво змінилося на краще внаслідок діяльності лідерів німецької соціал-демократії Віллі Брандта, Гельмута Шмідта, Герхарда Шредера), соціалістів Бельгії, Іспанії, соціал-демократів Данії, Чехії, Румунії, Угорщини, Болгарії, Португалії, Нідерландів та ін. Із 1980 року президентом Фінляндії обирається соціаліст.

Ідеї демократичного соціалізму динамічно втілюються в життя в країнах Латинської Америки - Бразилії, Болівії, Венесуелі, Еквадорі, Нікарагуа, Сальвадорі, Чилі, на Кубі.

З 2005 року болівійці обирають президентом соціаліста, представника корінного народу країни - індіанця Ево Моралеса, який звертанню до нього  пане президент" віддає перевагу  товариш Ево".

У 2006 році президентом багатостраждальної Чилі стала соціалістка Мішель Бачелет, яка за версією журналу  Тайм" стала 15-ю із 100 найвпливовіших людей світу.

З 2002 року двічі обирався президентом Бразилії від лівих сил Лула да Сілва, визнаний 18-м у рейтингу найвпливовіших людей світу за версією журналу  Ньюзвік", а в 2010 році визнаний політиком року. Соціалісти світу одностайно підтримують слова Лули да Сілви:  Вкладення коштів у соціальні програми - це не витрати. Це інвестиції".

Гідним продовженням справи Лули да Сілви на посту президента Бразилії стала Ділма Руссефф (2010 р.) Утретє президентом Нікарагуа обраний Даніель Ортега. У 2009 році президентом Сальвадору обраний соціаліст Маурісіо Фунес.

Ще до кінця ХХ століття країни Латинської Америки були жертвами неоколоніалізму. З початку ХХІ-го у багатьох з них широкі народні маси одержали доступну освіту, охорону здоров'я, нову якість життя.

Партії, що сповідують ідеї демократичного соціалізму, координують свою діяльність в рамках Соцінтерну, який об'єднує лівоцентристські партії 130 країн світу. Ці партії не наполягають на суспільній власності, вважають, що гроші, які не забрала держава, за правильної організації можуть принести більше користі, аніж якщо ними наповнювати бюджет ( навіщо різати курку, яка несе золоті яйця" - так зокрема вважають шведські соціал-демократи).

Прогресивне оподаткування дає змогу і наповнювати бюджети. Світовий фінансовий капітал робить спроби підірвати соціальні завоювання соціалістів. Цим в основному пояснюються фінансові потрясіння в ряді країн. Однак, як вважає відомий український дипломат, член Партії регіонів Леонід Кожара, соціалісти краще знають, як протидіяти фінансовим спекулянтам. І зауважує, що в Партії регіонів є ознаки соціал-демократії. У цьому вся суть сьогоднішніх лібералів - обдурювати виборців шляхом привласнення лозунгів соціалістів без наміру реально втілювати їх у життя.